Вы просматриваете: Главная > Життя школи > Татусі – захисники Вітчизни (день ліквідатора)

Татусі – захисники Вітчизни (день ліквідатора)

14 грудня – день ліквідатора. 12.12.2019 старшокласники шкіл 138 і 53 Шевченківського району міста Києва зустрілися з учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році: Володимиром Гудовим, Андрієм Місько, Олексієм Бреусом і Юрієм Дрюченком.
Велика вдячність Національному музею Чорнобиля за чудову екскурсію для школярів, можливість організувати і провести цю зустріч саме на території музею.

Подробиці зустрічі.
за участю:
автора книги «731 спецбатальон» Володимира Гудова, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підполковника запасу, посла Миру, доктора філософії в галузі міжнародних відносин, члена національної спілки журналістів України, спецкора газети «ПостЧорнобиль».
художника Юрія Дрюченко, голови Асоціації членів Національної спілки художників України учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Штурмана вертальоту МІ-6 Андрія Мізько, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Олекія Бреуса, чорнобильського оператора 4-го енергоблоку, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Виступ Володимира Гудова.

Прошли года. Комбат, построй,
Поверку сделай батальона.
Ведь он сражался как Герой
За жизнь, спасение народа.
И что я вижу, – Боже мой,
Стоит фантом, какой-то призрак,
И лишь четвертый здесь живой,
А трое тут в прозрачной ризе.
Вы не дожили до седин,
Ушли тогда Вы молодыми.
А кто остался ещё жив,
Тот позабытый в этой жизни.
Володимир Гудов

Ці слова належать автору книги «731 спецбатальон» Володимиру Гудову, учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підполковнику запасу, послу Миру, доктору філософії в галузі міжнародних відносин, члену національної спілки журналістів України, спецкору газети «ПостЧорнобиль».
Він один з тих, хто власними руками вигребав екологічно небезпечне сміття, тому що роботи, яких створили в Германії за заніженими параметрами, не змогли витримати рівень радіації і відмовилися працювати. Саме про це його книга “731 спецбатальон”.

З перших днів трагедії Національна спілка художників України приймає активну участь у подоланні наслідків аварії. Художники проявили громадську ініціативу. Вже 19 травня 1986 р. Голова Київської спілки художників Народний художник Валентин Зноба та заслужений діяч мистецтв України та Польщі Микола Шелест розгорнули в будинку культури м. Чорнобиля виставку художніх творів Юрія Северина.

На той час рівень радіації був настільки високий, що після закінчення роботи експозиції дозиметричний контроль не дозволив вивозити картини, і вони залишились у зоні. Для продовження розповіді слово надається голові Асоціації членів Національної спілки художників України учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Юрію Дрюченко.

З перших днів трагедії 16 членів Національної спілки художників України, які за покликом серця, не дивлячись на ту небезпеку яка їх очікувала поїхали з травня 1986 р. в 30-кілометрову зону, щоб увіковічнити подвиг героїв ліквідаторів, які ціною власного життя та здоров`я врятували народи Європи від оскаженілого атому.
19 травня 1986 р. Відкриття виставки творів Юрія Северина в будинку Культури м. Чорнобилі. Вже 13 червня 1986 р. в Будинку художника у Києві експонувалась перша виставка «Портретний щоденник Чорнобиля» з 40 робіт, зроблених в чорнобильській зоні.
Твори, які були зроблені в результаті поїздок в подальшому експонуватись: у Вищій школі міліції Київ, вересень 1986 р. та на багатьох республіканських Всесоюзних та міжнародних виставках. Широко висвітлювались у вітчизняній та закордонній пресі та телебаченню.
На цей час з життя пішли 7 наших побратимів, художників з 16, які брали участь в тих поїздках, вносячи свій громадянський та творчій внесок у подолання наслідків аварії на ЧАЕС. Це – Народний художник України Валентин Іванович Зноба, художники: Віктор Севастьянов, Віктор Григоров, Іван Тюха, Юрій Северин, Ігор Коптілов, скульптор Павло Кальницький.

Виступ Юрія Дрюченка.

Перебували плічопліч з пожежниками, вертолітниками, на вахті, в години відпочинку малюючи похідні начерки, які самі пособі ставали документами історії художники збирали матеріали та враження для майбутніх робіт та виставок.

Фотопортрет штурмана вертольоту МІ-6
Андрія Мізько

З 26 квітня по 5 травня 1986 року начальник штабу ВПС Київського військового округу генерал-майор авіації Микола Антошкин керував діями авіаційної групи, яка забезпечувала закриття з повітря аварійного реактора Чорнобильської атомної електростанції. Було організовано скидання в нього понад 5 тисяч тонн різних матеріалів.

Виступ Андрія Місько.
Виступ Олексія Бреуса.

Олексій Бреус в 1986 році був оператором пульта управління 4-го реактора чорнобильської АЕС. Він увійшов до аварійного блока через шість годин після вибуху реактора і залишався всередині зруйнованої будівлі майже весь день.
Останню кнопку на пульта 4-го блока натиснув саме він – це сталася через 14 з половиною годин після вибуху.
Того дня він одержав опромінення 120 бер (в радянському союзі дозволене опромінення для працівників АЕС становило 5 бер на рік).
За дії в день аварії він нагороджений медаллю “За трудову доблесть”.
З кінця 1990-х років Олексій Бреус активно займається живописом. З 2003 рока бере участь у виставках и художніх проектах у складі арт-групи “Стронций-90”. Ця група об’єднала в 1990 році художників, яких хвилюють проблеми Чорнобиля. Сегодня О. Бреус є одним з лідерів групи “Стронций-90”.
Сенсом життя сьогодні для Олексія Бреуса є його онуки. Для них малює картини, з ними грає і їх навчає.

Як і всіх чорнобильців, мене радує ваш інтерес до цієї теми, і ми розповідаємо про свій чорнобильський досвід з великим задоволенням. У кожного з нас своя чорнобильська історія, свій ракурс сприйняття й усвідомлення тих подій, без перебільшення, історичних.
Тоді я був одним з операторів головного пульта управління 4-го реактора, і мені довелося бути всередині зруйнованого блока майже весь день, бо у нас, працівників АЕС, після вибуху було багато роботи, як треба було зробити будь-що.
Слухаючи нас, вам, можливо, довелося відірватися від улюблених та захоплюючих он-лайн ігор, а теперішній офф-лайн для когось може не такий цікавий. Але, повірте, та реальність, в якій ми опинилися в перші години після вибуху реактора, була більш захоплююча і страшніша за он-лайн. Кожному треба було пройти свій маршрут, насичений не тільки радіацією, але й іншими смертельними загрозами й пастками. Життя можна було витрати дуже легко, але ні у кого не було в запасі ще кілька життів, як в он-лайн іграх. З моїх колег та друзів загинули 19 чоловік.
На жаль, тодішня влада, звалила всю провину за катастрофу саме на операторів аби зберегти незаплямованою репутацію радянських науковців. Через це нам, тодішнім операторам, заборонили розповідати про те, що ми бачили, що робили в Чорнобилі, про те, що ми знали. Я теж давав підпису в КДБ про нерозголошення відомостей про Чорнобиль, зокрема, про справжні причини аварії.
Дії атомників були такі самі героїчні, як і дії інших ліквідаторів. Недарма не так давно Президент нагородив саме операторів, присвоївши їм звання Героїв України за видалення води з-під реактора, куди могла потрапити розплавлена ядерна начинка і спричини нові негаразди. І це не поодинокий випадок героїчних дій моїх колег-атомників. В зруйнованому блоці ми працювали командою, і мої дії були лише часткою спільних дій. Мені доводилося брати участь у розвідці обстановки, аби зрозуміти, що робити далі, доводилося відключати небезпечне устаткування, щоб запобігли новим неприємностями та новим жертвам, і, головне, за всіма законами фаховим та відповідно до всіх інструкцій, треба було за будь-яку ціну продавати воду до реактора. Мої колеги ще гасили пожежі, рятували травмованих товаришів.

Жорж Шанаєв перший в світі розробив технологію підводного склеювання. Клей не боїться води. За цю розробку він і став  Лауреатом Державної премії СРСР в галузі науки і техніки. Жорж Шанаєв – професійний водолаз. Він не тільки розробив цю технологію, але й з групою інших водолазів поїхав до Чорнобиля та виконував роботи, герметизуючи цим клеєм деталі саркофагу. За цю складну та дуже важливу роботу Жоржу Івановичу вручено нагороди – подяка Ради міністрів СРСР, ордени за відвагу та за мужність.

Хвилина мовчання.

Епоха зачиняє двері
І береже в минуле вхід,
Не дозволяє сумліватись.
Про майбуття вона мовчить…


Залишити відгук

Щоб залишати коментарі, вам необхідно войти.