Лютий 2022

8 лютого: день народження фантаста Жюля Верна!

Мандри, винаходи і Хто з нас не чув про такі захопливі романи, як «П’ятнадцятирічний капітан», «Діти капітана Гранта» чи «Двадцять тисяч льє під водою»? Якщо Ти любиш мандри і пригоди, технічні винаходи й географічні цікавинки, то просто не зможеш відірватися від книг Жуля Верна – чудового французького письменника, одного з засновників жанру наукової фантастики.пригоди – це все про Жуля Верна! 8 лютого йому б виповнилося 194 роки.

  • У 11 років Жюль Верн найнявся на корабель юнгою і ледь не втік до Індії. Є версія, що після цього він обіцяв матері більше не втікати з дому та “подорожувати тільки в голові”, що по суті так і сталося.
  • У романі “Париж в ХХ столітті” Жюль Верн передбачив появу факсу, відеозв’язку, електричного стільця і телебачення. Але видавець повернув Верну рукопис, обізвавши “ідіотом”.
  • У романі “Незвичайні пригоди експедиції Барсака” Жюль Верн передбачив змінний вектор тяги в літаках.
  • В “Знайдені із загиблої “Цинтії” письменник обґрунтував необхідність судноплавної прохідності Північного морського шляху за одну навігацію.
  • Жюль Верн не передбачав появу підводного човна – в його час він вже існував. Але “Наутілус”, керований капітаном Немо, перевершував навіть субмарини XXI століття.
  • Прозаїк помилився, вважаючи ядро землі холодним.
  • У дев’яти романах Жюль Верн описав події, які розгортаються в Росії, жодного разу не побувавши в країні.

Книги Жюля Верна:

“Таємничий острів”

Це роман-робінзонада – продовження творів “20 000 льє під водою” і “Діти капітана Гранта”. Йдеться події на вигаданому острові, де зупинився капітан Немо на своєму підводному човні “Наутілус”. Основними персонажами є п’ятеро американців, які виявляються на безлюдному острові в Південній півкулі. Пізнавальний і цікавий роман. Може послужити першою пригодницькою книгою для вашої дитини.

“Діти капітана Гранта”

Це захоплюючий роман, який екранізували три рази. А суть в тому, що лорд і леді Гленарван, майор Мак-Наббс, Жак Паганель, Мері і Роберт Грант, Джон Манглс в пошуках капітана Гранта подорожують навколо Землі по Південній Америці через Патагонію, по Австралії та Нової Зеландії, строго дотримуючись 37-ої паралелі південної широти. На своєму шляху вони знаходять друзів, їх підстерігають небезпека і смерть, дикуни і каторжники. Але вони знаходять капітана.

“Крижаний сфінкс”

Розповідь ведеться від імені містера Джорлінга, дослідника мінералогії. На острові Кергелен Джорлінг знайомиться з капітаном Леном Гаєм, який мріє дізнатися правду про зниклу в Антарктиді експедиції свого рідного брата Вільяма Гая. Джорлінг відправляється на батьківщину на шхуні Гая “Халбрейн” і виявляє айсберг з тілом загиблого моряка, в якому дізнається члена команди Вільяма Гая. Переконавшись, що члени зниклої експедиції не загинули 11 років тому, Льон Гай і Джорлінг відправляються на пошуки в невідомі краї – в Антарктиду.

“Замок в Карпатах”

Науково-фантастичний роман. Багато хто вважає, що саме цей роман послужив натхненником для Брема Стокера в написанні “Дракули”. Граф Франц де Телевізор після смерті дружини відправляється в подорож по Трансільванії зі своїм слугою Рожко. Прибувши в село Верст, вони дізнаються, що з розташованого неподалік замку лунають звуки лякають. Пробравшись в таємничий замок, де Телевізор чує дивний голос покійної дружини. Моторошно, правда? Але дуже цікаво, почитайте.

“Архіпелаг у вогні”

Цей роман присвячений визвольній боротьбі грецького народу проти турецького ярма. У центрі оповідання Микола Старкос, син грецької патріотки Андроніки, що встала на шлях визвольної боротьби проти Османської імперії.

7 лютого: 210 років від дня народження Чарльза Діккенса

7 лютого народився Чарльз Діккенс, один з найпопулярніших і в наш час англійських письменників. Його творчість входить до шкільної програми і в Україні («Різдвяна пісня в прозі»), його книги екранізують у різних країнах світу. Алюзії на його героїв можна знайти у творах сучасних письменників.

3 лютого: Самійленко Володимир Іванович – український поет-лірик, свтирик, драматург і перекладач.

Самі́йленко Володи́мир Іванович (22 січня (3 лютого) 1864, с. Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині — 12 серпня 1925, Боярка) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.
Поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач — В. Самійленко в усіх жанрах творчості виявив себе як митець з тонким відчуттям слова, своїми темами, своєю неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних тем.

Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864 р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі. В 1875 р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884 р. У ці роки обдарований, чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати і писати. Потім з 1885 р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною справою. У цей час обставини суспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту — з «вовчим квитком») обрубав крила багатьом молодим людям. Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924 p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров’я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.

Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики. Високі почуття любові до батьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка». В ряді віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам’яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором. Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, плин матерії у часі і просторі, про єдність матеріального і духовного начал. В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості. З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894). Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської і зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та ін.

Дещо про свободу

«Самовизначення для всіх Народів світу — наше гасло», —
Антанта каже, і мені Та мова, як по серцю масло.
І ще б пак: бо чи ж я не син свободолюбного народу?
Спасибі ж тіточці, вона готує, певно, й нам свободу.

Ми всіх,— так тьотя прорекла,— озброїм проти большовизму,
Щоб од народів одвести Страшну всесвітню катаклізму.
І от озброїла ляхів, А ті, не знавши, видно, броду,
пішли на мирний наш народ… Це нам дають таку свободу.

Імпер’ялісти москалі від неї теж дістали зброю
І от воюють проти нас, що так бажаємо спокою.
А бандам спільних ворогів найкращу тим дають нагоду
Сміліше нищити наш край. Це нам дають таку свободу.

В краю Вольтера і Руссо Свободою щось дивне зветься,
А бандами там звуть народ, що за права людини б’ється.
І от нас віддають катам, щоб кров точили з нас, як воду.
Невже ж не вдячні ми за те, що нам дають таку свободу?

2 лютого: Олександр Захаренко – український педагог, громадський діяч

Олександр Захаренко – український педагог, громадський діяч, директор авторської школи у селі Сахнівка на Черкащині.
Народився 2 лютого 1937 р. в місті Кам’янка Кам’янського району Черкаської області. Закінчив фізико-математичний факультет Черкаського державного педагогічного інституту (1959) і отримав призначення на роботу в село Сахнівку Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської області. Після служби в Радянській армії подальше життя О. Захаренка впродовж 39 років пов’язане з Сахнівською загальноосвітньою школою, де він до 1966 р. працював учителем математики та фізики, а з 1966 р. призначений її директором.
На цій посаді Олександр Антонович пропрацював понад 35 років. Для нього був притаманний постійний пошук нових методів, задумів, ідей, спрямованих на розвиток таланту кожної дитини. За цей час він створив нову систему громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села, його історією. Пошукова діяльність учнів спрямовувалася на дослідження родоводу, і результатом цієї роботи стала «Енциклопедія шкільного роду» (в 4-х томах), видана у 2000 році.
У Сахнівській школі, з ініціативи О. Захаренка та завдяки спільним зусиллям батьків і громадськості, були побудовані навчально-спортивний комплекс, танцювальний зал, ігрові кімнати, басейни, культурно-музейний центр, обсерваторія, створено музей села, започаткована шкільна багатотиражна газета.
У творчій спадщині О. Захаренка понад 300 наукових публікацій, в яких розглядаються проблеми естетичного виховання дітей, понад 400 творів: книг, казок, статей, виступів, методичних матеріалів, науково-педагогічних есе. За життя О. Захаренко видав дві книги: «Школа над Россю», «Поспішайте робити добро», у передсмертний рік написав три книги: «Енциклопедію шкільного року» (2001), «Поради колезі, народжені у над Россю» (2002), «210 шкільних лінійок» (2002).
За час трудової діяльності Олександр Антонович неодноразово обирався депутатом різних рівнів – від сільської до Верховної Ради СРСР (1986–1991), очолював радянський комітет «Педагоги за мир», обирався депутатом Всесоюзних з’їздів учителів. Протягом 1998–2002 рр. О. Захаренко був депутатом Черкаської обласної ради. Тривалий час очолював Творчу спілку вчителів Черкаської області.
О. Захаренко неодноразово відзначався державними нагородами: медалями «За трудову відзнаку», «За доблесний труд», медаллю А.С. Макаренка, орденом Леніна, знаком «Відмінник освіти СРСР», орденом «Знак Пошани», має почесне звання «Заслужений учитель УРСР» (1974), почесне звання «Народний учитель СРСР» (1983).
1989 р. О. Захаренко був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а через три роки став академіком-засновником Академії педагогічних наук України (1992).
изнанням оригінальності і новизни педагогічних ідей О. Захаренка стало те, що після його смерті Сахнівській школі було надано офіційний статус «Авторська школа О.А. Захаренка» (2002); Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького щорічно організовує Всеукраїнські Захаренківські педагогічні читання; з 2007 р. кращі вчителі Черкащини стають лауреатами обласної премії імені О. Захаренка, а Міністерством освіти і науки України запроваджено нагрудний знак «Олександр Захаренко».

Пропонуємо ознайомитися з повнотекстовими публікаціями О. Захаренка та інших авторів про нього і його школу, що зберігаються у фондах Педагогічного музею України:
Захаренко О. Пристрій для дистанційного керування фільмоскопом // Радянська школа. – 1967. – № 4. – С. 103–104.
Захаренко О. О целенаправленности воспитательной работы // Советская педагогика. – 1979. – № 1. – С. 55–59.
Захаренко О. А. З щоденника директора школи // Радянська школа. – 1987. – № 4. – С. 76–80; № 5. – С. 66–68.
Захаренко О. А. Суперечливі думки // Енциклопедія шкільного роду (автобіографічні дані, спогади, роздуми) / Автор ідеї, кер. О. А. Захаренко. У 4 томах. – Т. 3–4 (1978–1998). – Сахнівка, 2000. – С. 6–10.
Мальований Ю. Сахнівський феномен // Педагогіка толерантності. — 2004. — №2-3. — с. 60-65.
Куракин А. В одной из сельских школ Черкасской области // Народное образование. – 1977. – № 10. – С. 57–61.
Поташник М. М. Педагогическая поэма 80-х // Советская педагогика. – 1986. – № 1. – С. 78–84.
Спецвипуск журналу «Педагогічний вісник» до 70-річного ювілею О. Захаренка (2007, № 1, обкладинка, зміст).